Організації про нас: "Молоді вчені стурбовані питанням: як можлива національна історія в епоху глобалізації?"

"12-14 жовтня співробітник лабораторії досліджень нематеріальної культурної спадщини Харківського обласного організаційно-методичного центру культури і мистецтва Світлана Коновалова брала участь у Міжнародній молодіжній конференції «Національна історія у глобалізованому світі: виклики перед Україною». Вона поділилася своїми враженнями і думками, привезеними з конференції."

Джерело - Харківський обласний організаційно-методичний центр культури і мистецтва

- Світлано, розкажіть, у чому особливість цієї конференції?

— Заходи такого рівня, тим паче у молодіжному форматі, для України є великою рідкістю. Найперше треба відзначити масштаб конференції: серед присутніх були представники, певно, усіх найбільших українських університетів, а також вчені з ближнього зарубіжжя: Польщі і Білорусі.

Хоча конференція позиціонувалась організаторами як історична, червоною ниткою проходила ідея поєднати і примирити класичний історизм із тими викликами сучасності, які дуже складно осмислити виключно в історичній перспективі. Це й становить, на мою думку, основну причину активного пошуку компромісу між історією і сучасною соціологічною, політологічною, культурологічною проблематикою.

- І які теми стали предметами для обговорення?

— Теми були абсолютно різні. Починаючи від стародавніх часів і закінчуючи сучасними проблемними полями історичної науки та міждисциплінарних студій. Багато говорили про такі проблемні моменти історії України, як діяльність ОУН-УПА, історія Другої світової війни, індустріалізація ХІХ ст. як явище, яке багато в чому сформувало теперішнє обличчя українських земель. Особисто я підняла питання міжетнічної комунікації в сучасних умовах культурного прикордоння на прикладі міста Харкова. Ще декілька моїх колег висвітлювали ту саму тему, але вже на прикладі україно-польського та україно-білоруського пограниччя. Тенденційно молодих дослідників цікавлять більше проблемні аспекти, скажімо, трагічні сторінки україно-польських взаємин у часи Другої світової війни, до яких сьогодні підступаються, озброївшись інструментарієм oral history.

- Але чи не доходило до конфліктів, наскільки гострою була дискусія?

— Моя доповідь викликала жваве обговорення і зацікавлення. Питання були різні. Мені запам’яталось таке: чи справді в епоху постсучасності, в епоху політичних націй проблема міжетнічної комунікації є настільки актуальною? Яким чином сьогодні поєднуються різні типи ідентичності: етнічна, національна, класова тощо? Наскільки виправдано розглядати проблеми міжетнічної комунікації в історичній перспективі або як вплинули процеси міжетнічної комунікації 100-200-300-річної давності на сучасну ситуацію?

- Тож які напрями в сучасній історичній науці і гуманітаристиці є актуальними? І з якими проблемами стикаються молоді дослідники?

— В ході роботи конференції стало очевидно, що історична методологія в охопленні складних феноменів сучасності не є досконалою. Виникають лакуни і в намаганні пояснити ті процеси, що відбуваються зараз, і при аналізі подій минувщини. Тут в межах історичного дискурсу і стають в нагоді вже згадувані методи усної історії. Складається враження, що сьогодні носії традиційного світогляду, «незаплямованого» академізмом,– це палочка-виручалочка, невичерпаний ліміт, до якого почали звертатися дослідники.

- Конференція була заявлена як історична, але ти – культуролог за освітою, а не історик…

— В роботі конференції брали участь і соціологи за освітою, і політологи, і культурологи. Усім, здається, зрозуміло, що міждисциплінарного діалогу вже не уникнути. Для мене як молодого етнолога-антрополога, якому ще доведеться шукати свій академічний шлях, особливо важливим є включення пласту традиційної культури в широкий міждисциплінарний науковий обіг.

Дотепер можна почути думку, що етнологія знаходиться на певному маргінесі від мейнстрімових досліджень, уявляється такою собі казочкою, яка якщо і може бути цікавою, то навряд чи актуальною в сучасному світі. Але ж від власної історії, від традиційної культури, носіями якої в певній мірі є кожен із нас, нікуди не подітися. Це є той ґрунт, на якому нинішні культурно-соціальні процеси, які прийшли зі Сходу, Заходу, звідки завгодно, розвиваються і набувають тут особливих, локальних, форм.

- Чи звертаються історики до надбань етнографії та етнології?

— Багато істориків, розробляючи вкрай складні теми, звертались і звертаються до етнографічного матеріалу. Той же Олександр Сумцов, знаний дослідник Слобожанщини, торкався проблем міжетнічної комунікації. Із сучасних істориків – Володимир Маслійчук, який написав свого часу чудесну книжку, присвячену історії взаємодії різних етносів на слобідських землях. Володимир Кравченко також торкався цієї теми, створивши цікаве і нетрадиційне для української науки дослідження соціально-культурної історії харківського регіону від початку його заселення до наших днів. Ці останні дослідження – приклади успішного пристосування вельми непластичних історіографічних, етнографічних джерел до сучасної методології, яка намагається, як зараз говорять, «схопити сучасність за живе». Завдання не з легких, але з ним успішно справляються.

- То які ж виклики стоять перед Україною, як розвивати національну історію у глобалізованому світі?

— Заявлена тема конференції прямо пов’язана з поняттям глобалізації, що перетворилася на певний конструкт, методологічну і теоретичну сітку, в якій, хочеш-не хочеш, можеш-не можеш, але доводиться працювати. Коли врахувати відрив української науки від загальносвітових тенденцій, то це питання стоїть ще гостріше. Враз виявилося, що необхідно хутко наздоганяти світ, осмислюючи реальність, яка динамічно змінюється. Перед Україною, яка досі, здається, не оговталася після 1991 року, гостро стоять питання, як можлива (і чи можлива взагалі) національна історія в ситуації, коли світ став широким, неозорим і водночас заохотливим до руху? Чи є сенс говорити у таких умовах про національну, регіональну, конфесійну ідентичності? Як поєднати абсолютно різні, часом ворожі національні наративи: України і Росії, України і Польщі і т.п. І чи треба це робити?

- Що ж, науковцям є над чим працювати. Дякую за розмову.

Бесіду вела Маргарита Ізваріна